Розвиток свинарства – запорука фінансової стабільності селянина підчас глобальної кризи.

Подобєд Л.І. –доктор  с.-г. наук, професор інституту тваринництва УААН

 Глобальна криза  воднораз   змінила  більшу частку пріоритетів суспільства  на шляху здобуття  свого «хліба насушного».  Не винятком цьому стала і  сільське господарство нашої країни.  Шалена  гонка на протязі останніх   двох десятиріч за    виробництвом  зерна , соняшнику і рапсу в 2008 році повернулася   майже крахом фінансового   благополуччя господарств, які успішно цім займалися досі. Об’єктивний хід  природних процесів підказав: «Не можна  безконтрольно  і безкінцево  грабувати  унікальні безцінні південні чорноземи». Дослідження свідчать, що  природна родючість земель країни    зменшилася  в порівнянні з    дев’яностими роками  більш чим в 2,5-4 рази.  Що далі, що ми залишимо нашим нащадкам?  Народна мудрість свідчить, що ми не отримуємо світ в спадщину від наших батьків, ми беремо цей світ в борг у наших  дітей.

  Як що не перервати цій порочний круг грабування землі, дуже швидко  залишимо на неї  пустелю.   Виникає питання, чому за часи  не кращих радянських лихоліть, родючість ґрунту  повністю зберігалася, а в ряді випадків навіть зростала.  Відповідь проста. В ці часи  ні у кого навіть думки не було, що  можна господарювати на  землі  і не вирощувати на  неї  тварин. Органічне з’єднання   рослинництва і тваринництва стабілізувало  систему, робило  її цілісною і   дійсно природною.  Всяке інше –просто перспективне  безглуздя, глухій кут.

 Не вірте  навіть досить   успішному господарю, якій має високі економічні показники виробництва  рослинницької продукції, виконує, як він кажіть, всі  технологічні вимоги праці на землі    і не займається тваринництвом. Безперечна  такій господар  теж  тимчасовий гість в сільському господарстві. Скільки б    мінеральних добрив він не вносив в землю, його успішному господарюванню  рано чи пізно прийде кінець. Не терпіть наш чорнозем брехні і неприродного  з ним обходження.  

Справжній господар на землі   той ,  хто   поєднує  тваринництво і рослинництво в однієї ланці. Чому ж так?  Все проста,  головним  споживачем продукції рослинництва є  сільськогосподарська тварина.  Вона  в першу чергу їсть все те що виробляє рослинник і тільки , саму кращу  частину цього виробництва напряму  їсть людина в вигляді хліба, овочів, фруктів.     Наприклад біля 70% виробляємого в розвинених країнах зерна  йде на кормові цілі, туди ж йдуть всі рослинні  залишки, відходи маслоекстракційної,  борошномельної, цукрової  та інших галузей  переробної промисловості.  Але тварина не тільки їсть, продуктом її життєдіяльності є навіз – біологічний «бальзам» для всього живого що мешкає в ґрунту. Невірогідна, але цей бальзам влаштовує всіх – мікробів, які його розкладають, мікробів  які  формують  гідне середовище для  живлення рослин. І самих рослин, які живляться всім тим що наробили ці мікроби.     

Що відбувається у нас.  Весь цей  ланцюг розірвано нашим нерозумінням ситуації. Зерна ми виробляємо багата, з кожним роком все більш і більш і радіємо цім. А треба плакати. Отриманій продукт  висмоктує  останнє з нашого унікального чорнозему.

Більш того, це зерно ми хутко грузимо в трюми  пароплавів  і вивозимо з країни. Багата років   поряд вивозимо,  тяжко при цьому працюємо, а ось заможними від цього так досі  і не стали.    Не стали тому, що зерно пшениці, соняшнику, рапсу – все ще тільки сировина, а не готовий продукт.  Відкрийте любий   економічний підручник и ви там  прочитаєте, що тій, хто виробляє сировину, за рідкім винятком, – безправний батрак світової економіки, приречений до довічної бідності. Нічим  за економічними ознаками  виробник зерна не відрізняється від виробника бананів, какао – бобів, тютюну .  Декілька    сторіч  країни, які виробляють вказану сировину  роблять це, але  до хоч якої, навіть  крихітної  заможності цім країнам як  «… комусь до неба».     

Все це стає ще страшнішим під час  світової кризи, коли  постачальнику сировини буде залишатися  самі  мізерні крихи, на які він безумовно ніколи не виживе.

Вихід один -  протистояти кризі   можна тільки за рахунок  улаштування повного ланцюга  сільськогосподарського виробництва. В його входять замкнуте коло  виробництва: земля -  рослина – тварина - земля.  

 Що це дає?  По – перше,  зерно,  яке ми  виробляємо  як би  з суттєвим надлишком, піде  точно  за призначенням , прямо як кажуть «не видходячи від каси». І возити його нікуди не треба, і надлишок його хутко зникне. Це економія на транспортних витратах, а значить  залік в зниженні собівартості.  

По-друге, тваринництво  зможе забезпечити зарплатною всіх на селі  і круглий рік, а значить  і певним добробутом.

По-третє,  гострий дефіцит в обігових коштах під час кризи банків можна покрити  виключна  за рахунок  тваринництва. Ось де особистий банк селянина, якім він  створює, керує і користається виключно сам. Йому ж йдуть і проценти.

Четверте, не менш головне, тваринництво   дасть суттєву частку органічних добрів, майже безкоштовно.  При цьому ці добрива екологічно чисті, ефективні, і саме головне не руйнують, а  відновляють втрачену родючість.

Тваринництво обов’язково потребує  налагодження  нормальної сівозміни, з включенням  кормових культур, а це турбота   про  здоров’я ґрунту, турбота про високу якість рослинницької і тваринницької продукції, а значить і турбота про здоров’я самої людини.

З чого почати? Почати треба з галузі, яка не потребує значних капіталовкладень, а віддача від неї є вже в перший рік роботи. Це галузь свинарство. Кожна свиноматка може без зайвих витрат  забезпечити  виробництво  біля 20   ділових поросят на рік  і разом з своїми нащадками    виробити  не менш 2 тон м’яса. М’яса справжнього, Українського, а не якихось  закордонних обрізків,    змонтованих  в мерзлі блоки. Такі блоки перевірить на якість практично неможливо, бо в кожному з них   частки не менш  від 50- 100 свиней. Туди якби випадково  потрапляють вуха, хвости, жили, а продається це як  стандартне свине м’ясо.  В них самих тушована свинина дорожче за блоковану маже вдвічі.  Ось чому більшість вітчизняних  працюючих м’ясокомбінатів з шикарними  брендами, на вітчизняному м’ясі не працюють ніколи,  в погонею за  прибутком, вони переробляють ось це  «невичерпне м’ясне  багаття» західних партнерів, яке вони  навіть не знають куди діти, бо їх пересічний громадянин таке їсти не буде.        

Між тим, розрахунки свідчать, що  сучасні породи свиней на Україні спроможні  настільки хутка рости і розвиватися, що 100кг маси  вони набирають вже в 6 -6,5 місяців і витрачають при цьому не біль 450-500 кг   комбікорму. Саме комбікорму,  а не зерна. Канув в літо той час, коли досвідчений виробник свинячого м’яса   планував тону зерна на вирощування однієї  голови з народження до забою.  Хоч зерна і багата, але  воно теж гроші стоїть.

500 кг комбікорму , витрачених на вирощування одної  голови   коштують при ціні зерна 1000 грн за 1 тону, біля 600 грн.    В структурі собівартості  комбікорм займає  не менш  60 % від всіх витрат на виробництво  свинячого м’яса. Тому готова свиня обійдеться виробнику  десь біля 1000 грн. витрат , а продати її можна якнайменш за  1400 грн. Ось  вам  40% рентабельності, а це в сільському господарстві зовсім немало. Як що ретельно і грамотно прорахувати оборот  стада  свиней, їх можна буде  збувати  малими партіями  щомісячно, круглий рік. Тут і з’являться  справжні оборотні кошти, на які можна буде купувати пальне, запчастини, виплачувати заробітну платню і видатки.

Що для початку треба вкласти в цю галузь?  Треба відремонтувати закинуті приміщення, які е мабуть ще в кожному селі. Купити ( можна за продане зерно) поросят в віці 35 -45 днів. Купити спрощений  комбікормовий прилад , які є зараз на ринку в достатньої кількості і організувати годівлю. Через 5-6 місяців з’явиться перший результат в вигляді живих відгодованих свиней, а , значить і живих  грошей.  Як що смак в цієї справі   не зникне, далі треба налагодити  виробництво і вирощування власних поросят, це здешевіть виробництво ще на процентів 20%.

Ось і все коло змикається.  До цього є ще декілька подробиць, але це вже не головне.  На свинячому «банку»  пережити кризу можна , тим більш, що  світ  потерпає від   страшенного  свинячого грипу і виробництво свинини  в Америці і Західної Європі  буде і далі зменшуватися. Завдяки цьому і в нашу країну потік закордонної свинини буде зменшений, вже є певні обмеження.

Нажаль наш пересічний громадянин , щорічно вживає в тричі менш м’яса, чим це   рекомендовано  фізіологічною нормою. Як би не хвалили  свій безм’ясний раціон вегетаріанці, з їх  багато чисельного загону в «Ейнштейни» майже ніхто так і не вийшов, бо мозок без повноцінного тваринного білку, «варить» , м’яко кажучи  слабувато. Без тваринного білку не може розвіватися дитина, а значить про формування нашої  повноцінної нації  без нього не може бути і мови.

   Тому  сучасне відношення  сільгоспвиробника   до  стратегії свої дій на землі  треба  швидко і суттєво змінювати, поки ще  не пізно.  Пора починати вирощувати свиней , хто цього ще не зробив. І  це перший  надійний і суттєвий шлях виходу з кризи.