Подобед Леонид Илларионович - Антипоживні фактори соєвих кормів, та їх вплив на продуктивність птиці.

Антипоживні фактори соєвих кормів, та їх вплив на продуктивність птиці.

Подобєд Л.І., доктор с.-г. наук, професор

Завдяки глибоким дослідженням хімії природних сполук в останні роки всі органічні речовини, які заважають нормальному виконанню процесу травлення стали об’єднувати в групу антипоживних факторів. Крім того, самі органічні сполуки, які вміщують звичайні білки, жири і вуглеводі, але при цьому неспроможні перетворюватися на речовини поживні в організмі людей і тварин стали називатися ксенобіотиками.

Нажаль природа влаштована таким чином, що в багатьох випадках антипоживні факторі, ксенобіотики і цінні поживні речовини присутні в одному і тому ж кормі поруч одночасно. Яскравим прикладом цього єднання є хімічний склад однієї з самих цінних в кормовому відношенні культури сої.

Соя характеризується самим цінним за структурою амінокислот складом білку серед всіх відомих рослинних кормів. При цьому рівень накопичення цього цінного білку в сої також майже самий високій в порівнянні з відомими злаковими і бобовими культурами. При відносно низькому рівні вуглеводів соя утримує в своєму складі більш 10% жиру, а це призводить до суттєвого накопичення в цьому кормі енергетичної поживності. Наче кажучи, поєднання великої кількості ціннішого в кормовому відношенні білку і доступної енергії перетворює сою в «кормову королеву» серед всіх рослинних кормів.

В той же час добре відомо, що використання звичайно подрібненого зерна сої в годівлі птиці абсолютно неможливо. Введення навіть всього 1% нативного соєвого борошна ( дерті) в раціон птиці призводить до суттєвих і масових порушень травлення, виникнення глибоких органічних змін в травному тракті. У птиці розвивається типова діарея, яка часто закінчується загибеллю окремих особів.

Причина такої негативної реакції організму тварин на введення попередньо необробленої сої - наявність в її складі антипоживних речовин – ксенобіотиків, які теж є, в основному білками і поліцукрами, притаманними для хімічного складу зерна культури, яка розглядається. Природа сої передбачає її власний захист від споживання комахами, птахами і тваринами. По суті, за рахунок антипоживних речовин соя діє на свого ворога з метою збереження особистого біологічного виду, примушує його не користуватися власним організмом –зерном як кормом. Вірогідно за рахунок того що хімічний склад сої найбагатіший за вмістом якісного білку і жиру соя в якості компенсації, і для надійного захисту накопичує в своєму складі самий потужний арсенал антипоживних речовин з найбільш високою активністю серед інших рослинних видів.

Всё, визначені на сьогоднішній день антипоживні речовини сої можна класифікувати згідно рис.1.

Найбільш суттєвими антипоживними факторами сої є інгібіторі протеолітичних ферментів: трипсину і хімотрипсину. Вказані інгібітори є факторами білкової природи, на долю яких приходиться не менш 3-6% від маси білків зерна сої. Всё білки сої, які характеризуються інгібуючою активністю відрізняються молекулярною масою і мають різну будову активних центрів. Стосовно інгібіторів трипсину соєвих білків встановлено і ідентифіковано три їх види: інгібітор Боумана-Бірка, інгібітор Кунитца і 1,9S фактор. Ці інгібіторі мають окремі хімічні властивості і по різному реагують на хімічну і теплову дію з метою їх інактивації.

Існують теплові та хімічні способи інактивації інгібіторів трипсину. При чому хімічні способи залишаються і досі слабо розробленими і майже не використовуються в практиці тваринництва.

Найбільш ефективними і технологічно обґрунтованими є теплові способи інактивації інгібіторів сої, які зараз активно використовуються в практиці приготування кормів і комбікормів.

Найбільш стійким до теплової дії з відомих видів інгібіторів виявився 1,9S фактор. Після його повної теплової інактивації інгібуюча активність білку сої в цілому зникає, а негативна дія антипоживних речовин на організм птиці не проявляється.

Білковою природою характеризуються і антипоживні ферменти сої уреаза і ліпоксідаза. Перший фермент уреаза - руйнує якісні білки і амінокислоти корму в організмі і , перетворює їх на отруйну речовину – аміак. Ліпоксидаза руйнує вітаміни готового корму, зокрема незворотне розщеплює вітамін А –ретинол, що викликає типові гіпо- і авітамінози А.

Слід пам’ятати, що тестування сої на активність уреази сьогодні – головний фактор прийняття рішення про безпеку сої відносно антипоживних речовин в нашої країні. Як що рівень активності уреази в сої зменшується до показника нижче 0,1 ед/рН соя вважається придатною до безпечного використання в годівлі.

Приведені вище дані і останні наукові розробки свідчать, що навіть при повної відсутності активності урази соя може залишати суттєву інгібуючу активність з масовими негативними наслідками на організм птиці. Тому надійним тестом повної кормової безпеки сої для птиці можна рахувати лише показник загальної інгібуючої активності кормового продукту , яка визначається за спеціальною методикою в мг інгібуючої активності на 1 г корму.

Лектини і гемаглютиніни також наносять суттєву шкоду організму птиці.. Зокрема висока активність лектинів різко знижує ступень всмоктування поживних речовин в тонкому кишечнику і знижує тим самим ступень перетравлення корму. Гемаглютиніни добре всмоктуються в кров і негативно діють на систему свёртивания, що торкається механізмів переносу кисню і поживних речовин. Псується нормальний хід забезпечення живленням тканин і ріст птиці різке і суттєве уповільнюється.

Соїн- специфічний білок сої , які поганий за смаковими властивостями для птиці, що знижує ступень і швидкість вживання корму .

Гемаглютиніни і соїн втрачають активність своєї пагубної дії швидше за інгібітор трипсину і при більш низьких температурах, тому окремого тесту для безпеки за цими антипоживними речовинами часто не встановлюється.

Слід пам’ятати, що теплова обробка повинна проводитися виключно в режимах, яких достатньо для інактивації антипоживних речовин. Перегрів сої дуже негативно відбивається на поживної цінності сої.

Перш за все перевищення режимів прогріву породжує реакцію Мейларда між вуглеводами і незамінними амінокислотами сої. В цих реакціях утворюються нерозчинні білково-вуглеводні комплексі , на які травні ферменті не діють. Захвачені такими сполуками амінокислоти стають недоступними для організму, не поступають в кров і даремно втрачаються через екскременти. Висока ступінь надлишкового перегріву може зруйнувати до 80% наявного лізину в складі обробленої сої.

Тому при виборі джерела соєвого корму перш за все звертають увагу на органолептичні характеристики. Як що соя має темно-жовтій з переходом в окремих часточок в коричневий колір – це перша ознака нерівномірної теплової дії і перегріву корму з всіма наступними негативними наслідками.

І все ж більш точними в цієї ситуації є спеціальні лабораторні дослідження за тестами встановленими в багатьох розвинених країнах світу і викладеними в таблиці 1.

Нормативні показники якості обробки соєвих кормів

Коментуючи дані таблиці 1 слід зазначити, що дотримання норми всіх вказаних в неї показників - запорука ідеальної кормової якості сої і продуктів її переробки.

Наведемо конкретний приклад різних режимів теплової переробки соєвого зерна і дамо зоотехнічну оцінку отриманих результатів хімічного аналізу за ознаками викладеними вище ( Табл.2.).

Якість соєвого корму в залежності від температурного режиму його теплової обробки (C. Fassina et all, 2002)

Аналізуючи дані таблиці 2 слід зазначити, що температурний режим в межах 90 ⁰С стався недостатнім для ефективного підготування сої для згодовування птиці. Це можна стверджувати через залишення кормі високих рівнів активності уреази, інгібітору трипсину і лектинів. . При цьому показники розчинності білку сої залишаються в ідеальному для згодовування стані. Як що таку сою ввести в раціон птиці спрацює ефект блокування ферменту трипсину. Через це перетравність в тонкому кишечнику повністю порушиться, виникне діарея, яка закінчиться втратами поголів’я і продуктивності.

На перший погляд режим в межах 100⁰С досить зруйнував антипоживні речовини і довів показники якості сої до норми окрім одного теста ТІ. Однак саме те і є головною перешкодою, яка мало чим відрізняє режим 90⁰С і 100⁰С. Такий корм можливо включити до раціону дорослої птиці в кількості не більш 5-7% по масі комбікорму. Як що існує потреба ввести такій корм в раціон молодняку птиці, він стане не менш безпечним фактором розладу травлення чим сира соя , або оброблена при температурі 90⁰С.

Підвищення температури ще на 5⁰С вгамує показник ТІ і знизить його значення до рівню нижче 4 мг/г. При цьому всі ознаки розчинності білку залишаться на оптимальному рівні. Завдяки цім змінам в аналізі, цей режим можна вважати максимально оптимальнім, а кормовий продукт оброблений таким чином можна вводити в раціон птиці любого віку без опасання за дію антипоживних факторів незалежно від дози сої в складі комбікорму.

Нарешті режим 120⁰С знижує активність всіх антипоживних речовин майже до 0 по всіх показниках. Але при цьому суттєво падає розчинність білку, що негативно відіб’ється на перетравності протеїну і доступності окремих амінокислот. Тому такій режим по –просту псує всі переваги поживних речовин сої і стає повністю економічно не доцільним. При цьому ніяких негативних ознак порушення здоров’я птиці спостерігатися не буде. По факту приріст птиці знизиться на 4-8%, а конверсія корму погіршиться як мінімум на 8-12%.

Таким чином, позбавлення сої антипоживних властивостей – тонкій механізм, якій регулюється тестовою системою, яка поєднує показники активності антипоживних речовин з одного боку і розчинності білку з другого. Головним показником безпеки сої по відношенню к впливу ксенобіотиків є активність ТІ. Предельний рівень цього показника повинен не перевищувати відмітку 4-5 мг/г. Розчинність білків сої в їдкому калі і воді в означених вище межах – запорука ідеальної перетравності вільного від антипоживних речовин білку. Тому для отримання соєвого корму (повножирової сої, макухи, шроту) максимально високої кормової цінності треба розширити перелік тестів контролю, як це показано вище.


	30.05.2023
			Доктор сельскохозяйственных наук, профессор, главный научный сотрудник института животноводства УААН